Незначимость нас часто посещает,
Душа томится, плачет, унывает,
Никчемными нам кажутся дела,
И легковесными порой слова.
Нам кажется мы ничего не значим
И думаем никак нельзя иначе.
Мы не видны , никак не проявились,
Хотя стремление было и учились,
Хотя работали, несли служение,
Но гложет чувство самоунижения.
Могли бы лучше и могли б мудрее,
Ну как то ярче, как-то красивее.
Но жизнь идет, свой шаг она имеет,
Для Бога видно, так как есть важнее.
И чувства бесполезности- обман.
Он Жизнь нам дал.
Бог жизнь нам эту дал.
Мы созданы по образу Его.
Ведь Он творец Вселенной и всего.
Он путь нам наш определил до нас.
Тем более нас видит и сейчас,
В невидимости Божие решение,
Но вера есть у нас, есть во спасение.
Спасительная вера во Христа,
Признавшая всю значимость Креста,
Всю значимость Его святой любви,
Пролитой на кресте святой крови.
А значит вера наша велика,
Оценка веры нашей высока,
Многозначительна жизнь и многообразна,
По вере нашей в Господа прекрасна.
Смотреть на всё должны мы в Божьем свете.
Мы Божья драгоценность, Божьи дети.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
